Про те, як ігумен надав урок скупій братії

Деяких багатих людей можна назвати людьми розрахунку. Це ті люди, які бувають щедрими лише коли грошові справи в них йдуть добре. В такому випадку вони зовсім не проти допомагати бідним. Але варто статись тому, що справи хоч трохи в них підуть гірше, то ці люди одразу ж допомогу бідним залишають, кажучи: - Що ж поробиш! Коли прибутки є, то не шкода й допомогти з них.
Коли ж справи йдуть не дуже добре, то хто ж зважиться спочатку задовольняти бідних, а потім про себе думати. 

І йдуть часто від таких людей бідні ні з чим, і чи дочекаються колись допомоги, лише Бог один знає. Хіба подібні розрахунки допомагають скупарям у множенні їх добробуту? Чи служать вони їм підмогою в збільшенні капіталу? Та, навряд чи! Часта банкрутства скупих та інші, що посилаються їм уроки переконують нас у протилежному. На підтвердження цієї істини приведемо наступну розповідь. 

Ченці монастиря авви Феодосія розповідали. Згідно уставом засновника їх обителі, там був звичай у святий і Великий Четвер всім, хто приходив до них, убогим, вдовам і сиротам видавати певну міру пшениці, по п'ять мідних монет, також трохи вина та меду. Але одного разу в околицях монастиря був неврожай, і хліб став продаватися значно дорожче, ніж звичайно. Саме того часу розпочався піст, і деякі з братії сказали ігуменові: - Нинішній рік ти, отче, за встановленим звичаєм не роздавай пшениці приходькам і убогим, бо пшениці в нас мало, тож щоб не довелося купувати нам її дорого, а наш монастир не збіднів. 

Ігумен відповідав : - Навіщо, діти мої, залишати нам благословення нашого Отця? Він подбає про наш прожиток, нам же недобре переступати його заповідь. Ченці, однак, не переставали опиратися і говорили: - Нам самим мало, нічого не дамо! Засмучений ігумен бачачи, що умовляння його ні до чого не привели, сказав: - Ну, робіть, як знаєте!. Настав день роздачі, а бідні пішли ні з чим. Але, що ж трапилося? 


Коли після цього чернець, що керував житницею по справах увійшов до неї, то жахнувся, побачивши, що вся його пшениця запліснявіла та зіпсувалася, так ,що тільки залишалося викинути її. Коли ж усі дізналися про це, тоді ігумен сказав: - Хто переступає заповіді настоятеля, той буде посоромлений Нам доводилося зазвичай роздавати тільки п'ятсот мір пшениці. І якби ми їх роздали, то й Отцеві нашому догодили послухом, і жебраків би втішили. А тепер ось п'ять тисяч мір погубили та зробили подвійне зло: переступили заповідь нашого отця, а друге, що надію не на Бога поклали, а на наші комори.

Що ж після цього сказати людям, які бояться відкрити свого гаманця та залишаються безжальними до бідних, коли справи не йдуть в гору? Насамперед, пропонуємо пораду від св. Іоана Златоуста. «Щоб багатим бути, - говорить він, - щедро розділяй своє добро, щоб зібрати з надміром. Стань схожим на сіяча: сій у благословенні, щоб у благословенні пожати». (У промові 35 до народу, з книги: Нетлінна їжа; стр. 228). А ще, нехай люди в розраховуючи свої справи, частіше пригадують слова Соломона: «Хто дає немаючому, той недостатку не знатиме, хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять». (Притч. 28, 27). Амінь. 

(Слово з Лимонарія про милостиню) 29.05.