Коли хто згрішить на наших очах, то ми одразу ж починаємо судити цю людину, докоряти їй, насміхатися, і вже готові розтрубити про побачене всім і кожному. Але, чи добре це? Ні, бо гріх осудження противний Богу та приємний нашому ворогу. Тому не зі словом глузування, докору і осуду ми повинні підходити до людини, яка згрішила, але з духом
Євангельської любові, зі співчуттям, з участю, з гарячим бажанням навернути грішника на правильний шлях.
Одного разу ченці, вийшовши з келій своїх, зібралися разом і стали говорити про справи богоугодні. Під час бесіди кільком старцям з'явилися два Ангела та похвалили кожного з ченців, які говорили про віру та благочестя. Старці про своє бачення Ангелів нікому не сказали. Коли ж монахи іншого разу зібралися на тому ж місці, але замість бесіди про справи богоугодні, повели мову засуджуючи брата, який згрішив, тоді старцям з'явилися вже не Ангели, а біс нечистий та смердючий. Тут старці, розпізнавши свій гріх, розповіли ченцям про явлення ангелів і про видіння біса. На закінчення один із них сказав: «Кожен повинен любити ближнього, як самого себе, і страждати з ним, і радіти, і плакати, і коли прийде до нього, печаль, сумувати про нього, як би, ми сумували про самих себе. Так і написано, що ми одне тіло у Христі. А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, (Діян.4:32)
Отож, не насміхатися, не картати, не засуджувати ми повинні грішників, а сумувати про них так само, як про самих себе, і не тільки сумувати, а й напоумляти їх. І справді, хіба не є жалюгідною людина, яка вперто грішить? Вона ображає Бога, впадає у владу диявола, губить душу свою навіки. Тому на нас, за заповіддю Христовою, лежить обов’язок вказати йому всю безодню загибелі, до якої прагне кожен грішник. Наше завдання вирвати його з рук ворога, зцілити грішну душу. Приклад такої любові до грішників показав нам Сам Господь: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння». (Мк. 2:17).
Тож, будемо не суддями для тих, хто грішить, а терплячими, щедрими на любов, готовими на пораду. Думатимемо про них, як про людей, що зазнали нещастя. Робімо для їх спасіння все, що показує нам приклад Господа, Який віддав Себе на смерть заради спасіння нас грішників. Чинімо все можливе, що вимагає від нас борг любові до ближніх. Може статись так, що Господь дасть нам можливість і напоумити їх. А якщо так, то що може бути більшим щастя для нас?
Браття мої, говорить апостол Яків, коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне,
хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває! (Як.5:19-20) Амінь. 29.05