Про те, що не можна судити про людину за зовнішністю

Переважно ми судимо про людину суто за її зовнішніми вчинками. Ось, зробила вона щось погане в наших очах, то ми й говоримо всім, що це погана людина. Та ще, для кращого ефекту,  від себе вигадаємо щось на неї. От і пішла погана чутка про людину. А так робити не можна, бо мотивів та внутрішніх намірів людини  ми не знаємо, а не знаючи цього й засуджувати не
можемо. Наприклад, уникаючи людської слави, хтось може робити добро таємно, а ми, не бачачи, як він, скажімо,  роздає милостиню явно, говоримо всім, що він скупар. Чи добре ми робимо? Звичайно ж, ні! 

Може бути, що якась людина від природи мовчазна та любить добро не на словах, а на ділі. А ми, не знаючи про її чесноти, а роблячи висновки тільки на небалакучості, можемо назвати її безсердечною. Чи може ми цього разу чинимо? Знову ні!

Інша людина, не бажаючи являти перед людьми свого посту, може в товаристві скошувати якісь солодощі. Ну, а ми, не знаючи того, що він вдома не вживає навіть достатньо чорного хліба, позаочі називаємо його порушником посту, обжерою чи пияком. Чи не помилково таке наше судження? Без сумніву – помилкове! Можуть бути й інші випадки. Розкажемо на прикладі.


Преподобний отець наш Віталій, після шістдесятирічних подвигів в келії святого Спиридона, прийшов до Олександрії, та почав там жити, як сказано в житії його, «людиною на спокусу іншим». Бажаючи уникнути слави людської, він чинив так: вдень наймався на роботу та отримував за свою працю по срібняку на день.

Із цих грошей він купував собі в їжу, на саму незначну суму, бобів, а ввечері йшов до будинку розпусти. Там, віддавши їм зароблені удень гроші, він благав жінок кинути порочне життя, а потім цілу ніч проводив біля них, співаючи псалми та творячи молитву. Повертаючись додому, він завжди брав із блудниць слово нікому не говорити про те, навіщо він до них ходить. 

Тим часом, жителі міста, які не знали справжньої мети його відвідувань, щодня докоряли йому й говорили: «Йди вже звідси, грішнику, тебе чекають твої блудниці». Або: «Вже краще б ти одружився, ніж так соромити чернечий чин». Авва Віталій не виправдовувався, а, приховуючи свої чесноти, продовжував свій подвиг до кінця, чим багатьох грішниць врятував. Ця справа святого відкрилася тільки після його смерті, коли від дотику до його тіла зцілилася біснувата і багато, як сказано, «кривих та сліпих зцілилися». Це ще один ясний доказ того, що не можна судити про людину за її  зовнішніми діями, бо при цьому легко помилитися. 

Із цього можна зробити ще один висновок. Якщо не можна судити людину по тому, що ми бачимо, то тим більше не слід когось судити за чутками, або за наговорами від інших. А якщо так, то краще зовсім не судити, якщо не покликані до того відповідною посадою. 

  • «Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога». (1 Кор.4:5) . 
  • Від осуду застерігає і ап. Яків кажучи: «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?». (Як.4:12). 
  • Тому ж вчить і ап . Павло: «Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його». (Рим.14:4). 
  • І Сам Господь каже: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам». (Лук.6:37). Амінь .

(Слово про преподобного Віталія монаха, який залишив свою келію та пішов у Олександрію, де спас багатьох блудниць ) 22.04./05.05