.jpg)
Багато християн із особливою любов’ю та благоговінням шанують святих угодників Божих, та висловлюючи свої благочестиві почуття, приносять у присвячені їм храми, чи в особливі дні пам’яті, свої дари. Давайте порозважаємо, чи є користь від цього жертводавцям? Чи приємні Богу такі жертви, в честь святих угодників?
У країні Сирській було колись місто, що мало називу Оравліє. Там почали зводити храм на честь святого Великомученика Георгія. І оскільки церква планувалась величезна, то для будівництва було потрібно багато стовпів. Християни прикладали багато зусиль для того, щоб придбати такі стовпи та доставити їх на місце будівництва. У цей же час, якась жінка, що мала особливу пошану та любов до цього великого угодника, купила й від себе один такий стовп, потрібний при споруді церкви. Але проблемою було те, що не мала як його доставити на місце.
За свої кошти вона привезла його до морського берега й стала благати чоловіка, який саме привіз інші стовпи, щоб він переправив по морю і її стовп. Але чоловік той їй відмовив, загрузив до корабля тільки свої стовпи, так з ними й відплив . Від такої скорботи жінка, впавши на землю, гірко плакала й гаряче молила Великомученика Георгія, щоб він допоміг їй доставити її стовп.
У сонному видінні вона побачила Великомученика у військових обладунках, що запитав її: «За що ти так переживаєш, жінко? Скажи мені причину твоєї печалі». Вона відповідала, що бажала зробити добро Великомученику, але не може. Святий, зійшовши з коня, сказав: «А де б ти хотіла поставити стовп твій?»
Вона відповідала: « З правого боку церкви».
Святий своїм перстом написав на стовпі, що він повинен стояти поруч із другим стовпом, по праву сторону. Потім сказав тій жінці: «Тепер ти сама допоможи мені». Та й разом із нею стовп в море. На цьому сон закінчився.
Але, уявіть собі її здивування, коли наступного дня цей самий стовп уже виявився поблизу споруджуваної церкви! При тому, саме там, де йому належало бути.
І правитель, і народ, побачивши таке велике диво, вжахнулися та прославили Бога, поставивши стовп саме там, де було написано перстом Великомученика.
Із цієї історії можемо ще раз переконатися, що наші жертви, принесені угодникам Божим до храмів, є приємні святим, і для нас даремне не пропадуть.
Святі, осяяні світлом лиця Божого, бачать нас, знають, які ми маємо почуття до них, і тому, безсумнівно, приймуть наші жертви й віддадуть за них сторицею. Вони, звичайно, відплатять нам любов'ю за любов, і піднесуть за нас свої молитви Господу. Амінь .
(Перше диво св. Георгія. Пролог. Квіт. 23/ 6 травня )