Хоча Слово Боже не розділяє людей на чини та посади, сьогодні наше повчання буде до звернене до людей простих і мало навчених основам віри та благочестя. Для того, щоб відхилити від думки, що спастися можна тільки в монастирі або в пустелі, пропонуємо вам ознайомитися з історією, що трапилася з одним мешканцем Царгороду.
« Одної ночі, - розповідає він – я пішов до церкви помолитися. Опівночі я побачив недалеко від себе людину, яка, стоячи біля церковних дверей, довго та зі сльозами молилася. Потім перед ним самі собою відчинилися двері церкви, і невідомий мені чоловік увійшов усередину. Помолившись у храмі він вийшов, а двері знову самі собою за ним зачинилися. Здивований побаченим, я пішов за ним і дізнався, де він живе.Через кілька днів я зайшов до нього та й сказав:
- У п'ятницю я бачив, як ти молився в церкві. Тоді ж я побачив і те, що двері церковні самі відкривалися та закривалися перед тобою. Тому я й прийшов до тебе, щоб ти відкрив мені свої чесноти, щоб і я навчився наслідувати їх та отримав прощення гріхів.
Благочестивий чоловік, помовчавши трохи, відповів мені: - Пане мій! Ніякої чесноти я за собою не знаю. Але оскільки ти потрудився прийти сюди та щиро просиш мене, щоб я повідав тобі про своє життя, то я виконаю твоє бажання. Але тільки під умовою, щоб ти до моєї смерті нікому не говорив про те, що почуєш.
Ось ти бачиш, що я ремісник і шию взуття. Що здобуваю я роботою, то ділю на три частини: одну витрачаю на свої потреби, іншу роздаю жебракам, а на третю купую матеріал для своєї роботи. Постимо ми з дружиною щодня до вечора та всі ночі проводимо в молитві. Дружина моя досі є дівою, і ми з нею двадцять сім років зберігаємо сувору цнотливість. Знаємо, що це сам Господь зберіг нас в дівоцтві стільки часу.
Почувши це я прославив Бога – закінчив свою розповідь чоловік - і пішов у свій дім. Тепер, після смерті того праведника я розповідаю всім, що бачив і чув від нього, на духовну користь та спасіння душ».
Чому повчає нас ця історія? По-перше, ревної молитви. Прості люди - чоловік і дружина молилися й удень, молилися й вночі. Так само чиніть і ви. Моліться без перерви і про все дякуйте Богу, як вчить нас святий апостол Павло.
По-друге, це оповідання вчить нас бути милостивими. Чоловік і дружина, про яких ми щойно чули, третю частину свого заробітку віддавали бідним. Тож потрібно, щоб і ми допомагали по змозі нужденним.
Кожна ваша копійка, подана жебракам, буде приємною жертвою самому Богу, а вам спастительною.
А по-третє, це оповідання вчить дотримуватися святості подружнього ложа. Зберігати його чистоту та утримуватися в дні, присвячені Богу. Це є неодмінним обов'язком кожного подружжя.
Пам'ятайте ці настанови, та навчаючись з них, чиніть і ви так само. Тоді спадкоємцями Царства Божого будете. Амінь.
(Слово про чоботаря, якого знайшов царський писар, коли той опівночі молився в церкві Святої Богородиці в Халкопратіі). Прол. 28 травня