Нерозкаяні грішники кажуть, що після смерті людини не буде вже ні вічного блаженства для праведників, ні вічних мук для грішників. Чи правду кажуть вони? Один воїн, - розповідає святий Григорій Бесідник, - загинув під час бурі, а його тіло лежало бездиханним на березі моря. Як це сталося – не знаємо,
але незабаром, всемогутнім повелінням Божим, душа його повернулася в тіло, а сам він ожив. Що ж було з ним після розлучення душі з тілом він розповідав сам.
- Бачив я міст, під яким була суцільна темрява. Там текла річка, з якої виходив нестерпний сморід і все це було покрито густим туманом. Перед мостом цим стелилися прекрасні сади, вкриті запашними травами і прикрашені дорогоцінними квітами. Безліч мужів у білосніжних шатах були там і насолоджувалися невимовним пахощами.
Ще бачив я різні обителі, наповнені великим світлом. А ще там зводили чудесний, неймовірно красивий будинок із великими прикрасами. Але для кого він будувався, цього я дізнатися не міг. По всьому березі річки було ще багато обителей. Від деяких із них виходив сморід і плив туман. Але інші були вільні від усього нечистого.
На згаданому мості для людей було особливе випробування. Якщо грішники хотів перейти по ньому, то біси їх скидали в темну, смердючу річку. І це в той час, коли праведники без жодних проблем, цілком вільно переходили міст.
Отже, ті хто каже, що не буде ні блаженства праведних, ні мук для грішників, обманюються самі та обманюють інших. Буде й одне, й друге. Їх чекає смердюча ріка та непроглядний морок. Наслідком віддалення від Бога буде вічний вогонь і скрегіт зубів. І заволають вони тоді горам: Поспадайте на нас! І пагорбам: покрийте нас (Лк. 23:30). Але буде вже пізно. Амінь.
(Слово Григорія Бесідника. Прол. 23 травня)