.jpg)
Кожен із нас повинен пам’ятати, що треба буде відповісти перед Господом, якщо будемо вперто грішити, але повторювати: - Нічого, Бог милостивий – усе простить!. Але ще важча відповідальність чекає на того, хто знаючи за собою чимало гріхів, починає думати, що Бог його все одно вже не простить, тому й ще глибше занурюється у трясовину гріхів:
- Пропадати, так пропадати! Це гріх – гріх відчаю є найлютішим ворогом людини, і хто помре в ньому, рідко коли зможе отримати прощення від Бога. Тому диявол ні про що так не турбується, як про те, щоб людину ввести в цей гріх і безповоротно погубити.
Знаючи це, ми повинні найбільше боятися цього гріха та всіма силами своєї душі гнати його геть від себе. Якщо згрішив – швидше біжи до Христа Спасителя з каяттям, плач, молися та загладжуй свій гріх якими тільки можеш добрими справами, й Господь простить тебе. Завжди пам'ятай, що якщо звернешся до Бога з щиросердним каяттям, то ніякий гріх не зможе перемогти Його безмежне милосердя!
Один чернець вийшовши з монастиря, впав у смертний гріх. Коли ж він повертався до своєї келії, то диявол став вселяти йому злі думки: - Навіщо ти йдеш у келію, адже тобі вже прощення не буде, йди та живи в миру!
Зрозумівши, що ворог хоче ввести його в гріх відчаю та остаточно занапастити, чернець сказав: - Звідки це ви прийшли до мене, лукаві помисли та навіщо ображаєте мене? Хіба я не бачу, що ви хочете щоб я зовсім зневірився та загинув? Ні, цього не буде! І з цими словами він увійшов до келії та віддався безмовності, як і раніше. Але ось старцю, його сусіду, Бог відкрив, що чернець упав і одразу покаянням переміг диявола.
Тоді старець прийшов до нього й запитав:
- Як живеш, брате?
- Добре, отче! - сказав чернець .
Старець знову запитав:
- А чи не сталося чого-небудь з тобою в ці дні?
- Ні, нічого, - сказав монах .
Тоді старець сказав: - Мені Бог відкрив, що ти й після падіння у гріх вийшов переможцем. Після сього інок розповів про своє падіння та про те, як він боровся з помислами. Старець почувши його сказав: - Воістину, брате, міркування твоє розтрощило всю силу ворожу!
Боже вас збав, після якого-небудь гріха опустити руки та зовсім віддатися ворогові та сказати: ну, вже все одно треба буде гинути! Нічого немає гіршого за це, нічого огиднішого.
Подумайте, скільки в подібній поведінці людини ще народжується гидот та нових гріхів! Тут і безвір'я, і бездушність, і жорстокість, і сама груба невдячність до Бога та розбещеність серця. У душі такої людини наче у дзеркалі відбивається все нечисте та порочне. Чи варта вона носити ім’я християнина? Чи заслуговує вона прощення?
Поза Царством Божим, говорить Святе Писання : « будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду». (Об.22:15) а тим більше, вже скажемо від себе, не ввійдуть до раю люди відчайдушні, ті що зухвало та вперто не вірять в милосердя Боже.
Тож будемо, боячись грізного суду Божого, як би важко ми не згрішили, починати своє виправлення, станемо оплакувати свої гріхи. Але плач цей розчинимо надією на помилування. Амінь.
21.05