Притча старця Варлаама про трьох друзів

Хоч Господь  навчає нас шукати насамперед Царства Божого та правди Його (Мф.6:33), ще й запевняє, що коли будемо шукати Його,то все необхідне для цього земного, тимчасового життя додасться нам, ми якось мало слухаємо слів Спасителя.

Замість того, щоб для досягнення Царства Небесного збагачувати себе чеснотами, найперше дбаємо про надбання благ тимчасових і тлінних, і в них бачимо всю свою надію. У мене, скажуть багато з нас, є дружина та діти. З чим вони залишаться після мене? Що вони будуть їсти, якщо я тепер не забезпечу їх?

І починає людина думати про одні лише гроші, спить і бачить одні гроші, про них тільки мріє, в них бачить своє головне благо. А вже турбота про «єдине на потребу», про совість і свою безсмертну душу, про прикрашання себе чеснотами вважає тим, чим потрібно піклуватись в останню чергу. Це ще в кращому випадку. А між тим, як все це закінчується? Помирає грошолюбець, і його гроші залишаються по іншому боці гробу. На тому світі вони йому вже не знадобляться. Там більше всього йому буде потрібне, та корисніше було б те, на що він за життя звертав найменше уваги, і що, насправді, мало б бути першою ціллю його турбот. 

"Були, - говорить в одному зі своїх повчань преподобний Варлаам, - в однієї людини три товариші. Перших двох він особливо любив, і до самої смерті готовий був жертвувати для них усе, а до третього ставився з нехтуванням і відчував до нього мало прихильності. Але сталося так, що до цього чоловіка прийшли царські вояки, так з погрозами звеліли швидше прибути до царської палати, щоб дати звіт за свій борг в десять тисяч талантів срібла. Не маючи нічого, чим би міг сплатити настільки великий борг, він пішов шукати допомоги у своїх друзів. Приходить до першого, розповідає про свою біду і просить допомоги. Але друг, якого він настільки любив, говорить: «Я тобі не друг і не знаю, хто ти. У мене тепер без тебе багато друзів, і я йду з ними веселитися. А коли цих не буде, інші з'являться. На, ось тобі, два лахміття, одягнися в них, а більше від мене нічого не чекай». 

Бачачи, що тут нічого більше не отримає, пішов той чоловік до іншого свого друга, якого теж дуже любив, і сказав: «Друже, згадай, як я завжди дорожив нашою з тобою дружбою, і як ти від мене не раз сподоблявся особливої честі. Тепер я перебуваю у великій біді. Допоможи мені». На ці слова другий товариш відповідав так: «Сьогодні я зайнятий, та й сам перебуваю в скруті. Мабуть, я зможу тебе трохи провести до царя, але більше нічого від мене не чекай». І вернувся чоловік із порожніми руками від обох найближчих друзів. 

Опинившись у такому безвихідді, зрештою, пішов він до третього товариша, яким він досі майже нехтував. Увійшов до нього з похмурим і присоромленим обличчям, і сказав йому: «Не смію і уста відкрити, щоб говорити з тобою, тому, що ніякого добра я тобі не зробив і ніякої поваги ніколи не висловлював. Але прийшло до мене горе велике, й немає до кого звернутися крім тебе за допомогою. Був у двох друзів, а ті відмовили мені. Якщо можеш, то допоможи мені хоч якось, і забудь моє зневажливе ставлення до тебе». 

І відповів йому третій товариш: «Що ж. Я дійсно вважаю тебе близькою людиною і пам'ятаючи мале твоє добро, зроблене мені, тепер з лихвою поверну його тобі. Не бійся й не лякайся, я вблагаю за тебе царя, і він не дасть тебе в руки ворогів твоїх. Будь сильним, улюблений друже та не впадай у відчай. І вигукнув тоді чоловік цей, з очами повними сліз, почувши такі слова: «Горе мені, бо не знаю, що тепер буду робити швидше: чи то оплакувати те, даремно надавав я свою прихильність і невдячним друзям, чи перше маю сумувати за те нехтування, яке я показав цьому одному лише істинному та нелицемірну товаришу?». 

Що ж означає ця притча? Першим другом є згубна жадібність до наживи і саме тлінне багатство, яке залишає людей при смерті, і дає їм лише два лахміття на поховання – землю та труну. Другий товариш - це родичі та друзі, яких ми часто любимо до забуття, але й від них при смерті мало користі, бо вони проводять нас тільки до могили, а потім, серед своїх турбот і проблем, також забудуть нас. Третій друг - це добрі справи наші, які безсумнівно стануть, так би мовити, заступниками за нас перед Богом, після розлученні душі від тіла. Вони будуть благати за нас Бога, і допоможуть вільно пройти митарства небесні. Саме вони і є правдивими друзями нашими, які пам'ятають і найменші наші малі справи, та з залишком за них віддячують. 

Не будемо забувати, що все земне повинно залишитися по цей бік домовини, і що слідом за нами підуть одні лише добрі справи, і саме вони складуть наш справжній скарб на небесах. Тому не будемо линути до того, що рано чи пізно змушені будемо залишити назавжди. Натомість, будемо дбати про те, щоб збагачувати себе тим, чим будемо жити цілу вічність. «Блаженна та людина, говорить святитель Димитрій Ростовський, що покладає всю свою надію на Бога, та складає собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! - говорить Господь (Мф.6:20-21). 

Тож не схиляй свого серця до земних речей, бо незадовго й вони від тебе відійдуть. Легковаж земним, щоб збагатитись небесним. Легковаж швидкоплинне, щоб прийняти вічне, і сподобитися вічних благ від Христа Ісуса, Господа нашого». (Св. Дим . , ч. I , л . 389). Амінь . 

Притча старця Варлаама про трьох друзів 16.04