У древньому Пролозі читаємо: «Два монахи одного разу впали в тяжкий гріх. Але з часом обидва розкаялися та й сказали: «Яку ж користь ми отримали, коли залишили свій ангельський образ, обмінявши його на нечисте життя? Чи не чекають нас за це вічні муки? Ходімо знову в пустелю та покаємося. Милосердний Господь прийме наше покаяння!».
Сказавши це вони пішли в монастир, де відкрили свої гріхи духовному отцю. Той наклав на них покуту, повелівши перебути увесь рік в затворі, куди посилав туди тільки хліб і воду, обом в однаковій мірі.
Минув рік, закінчився термін покути, і старцям монастиря було відкрито, що ченці прощені. Відчинивши двері келії, де вони були зачинені, отці вивели їх на світ Божий. Що ж виявилося ? Один чернець був дуже худий і блідий, вийшов в скорботі та сумі. Інший чернець навпаки - був веселий, з квітучим обличчям та святкував. Отці здивувалися такій протилежності, тим більше, що ченці, як ми сказали, отримували їжу однакову, та в однаковій кількості.
І ось, вони запитали спочатку скорботного брата: «Як ти перебував у келії своїй?» Чернець відповідав: «Я роздумував про вчинене мною зло та уявляв собі пекельну муку, в яку повинен був йти». Запитали ж іншого брата, який був радісним: «А ти, про що міркував у келії твоїй? Той відповів їм: «Я прославляв Бога, Який витягнув, врятував мене з нечистого життя, і знову привів у ангельський образ. І так, хвалячи Бога, я веселився серцем». Тоді старці сказали: «Покаяння обох було приємне Богу, бо Він обох їх пробачив».
Із цього прикладу ясно видно, улюблені браття і сестри, що одні можуть радіти спасінням, а інші тужити у той же час, і також це буде їм на спасіння. Згадані нами щойно ченці представляють нам переконливий тому приклад.
Ти покинув нечисте життя? Господь привів тебе до покаяння? Радуйся, бо ти перейшов із темниці на волю, з мороку на світло, з чужої в країни до рідної. І як не радіти, коли ти знаєш, що Господь нікого, з тих, хто приходить до Нього, не відганяє, а приймає з радістю!
«А коли він далеко ще був, сказано про блудного сина, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!». (Лк.15:20).
Як не радіти цьому?
Але, можливо, прийшовши в покаяння, ти не налаштований на радість? То й не радій, не шукай веселощів, а зберігай своє серце скорботним. Розважай про безліч вчинених тобою гріхів, розважай, що не раз своїми вчинками ти ображав Отця Небесного, вдруге розпинаючи Сина Божого.
«Сиди же, размышляя твое житие и приводи во ум вся тобою грехи от юности содеянные, исповеданніе же и не исповеданные. Воспомянув же вся, воздохни из глубины сердца, бий в перси, аще ти будет мощно, и восплачи»
(«Зупинися, каже святитель Димитрій (Тупталенко), пригадай усе своє життя, постав перед очі всі твої гріхи, від юності сотворені, уже висповідані та ще не висповідані. Згадавши їх зітхни з глибини серця, бийся в груди, і якщо будеш здатний, то й заплач».) (Св. Дим. т.I, л.135).
Цей плач послужить тобі на спасіння: «Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть». (2 Кор.7:10) .
Отже, як бачимо, служити на спасіння можуть однаково і радість, і печаль. Але тільки не забувайте, що радіти при покаянні ми повинні за безмежне милосердя Боже до тих, що каються, а плакати слід про свої гріхи. Амінь.
(Слово з Патерика про двох ченців, які взяли собі дружин). 15.04.