Слово про безплідне каяття

Із притчі Спасителя про багача та Лазаря ми, серед іншого, дізнаємося ту велику істину, що після смерті покаяння немає. «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, - волав багатий з пекла, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!... ». (Лук.16:24). Але що відповідав йому Авраам? «Авраам же промовив:

Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас ». (25-26). Звернувся багатий і з другим проханням до Авраама, а саме, щоб послати Лазаря до його братів попередити, щоб надалі ті жили благочестиво й побожно. Але й це прохання не було виконано.

Здавалося б, це вчення Спасителя про посмертну долю безтурботних грішників ми невпинно повинні мати перед очима та зберігати в своєму серці. Але це потрібно не тільки знати розумом, але й на підставі цієї науки потрібно будувати життя наше за законом Божим. Але, на жаль, до вчення Спасителя нам начебто й діла немає. Ми всупереч Його застереженню живемо так, ніби й Бога немає, і майбутнього життя немає, і нічого немає, не було й не буде. Що ж, невже ви думаєте, все це даром пройде нам? Аж ніяк! Повірте, що ми всі, якщо не виправимося, неодмінно так само колись будемо волати, як той багатий у пеклі. І ось послухайте, як відтворює один із святих Отців крик грішника по смерті: 

" Ніщо, - говорить св. Єфрем Сирин, - не допоможе нам в страшний день суду. Кожен із тягарем своїх гріхів постане й буде чекати праведного засудження. Один за одного не відповідатиме, але кожен сам повинен буде дати відповідь за себе. О, убога людино! Коли праведні зрадіють і отримають від Бога вічне царство, славу та вінці, багато тоді почнеш сумувати й нарікати ! Гірко заплачеш тобі, грішнику, і з криком будеш говорити : "горе мені непутящому, що вчасно не скинув із себе тягар гріховний. Якби скинув, тепер би наситився небесними благами та й з Ангелами перебував. Яка ж жорстока короткочасна краса цього віку! За гріховні насолоди до вічних муж себе осуджую, і за плотську хіть вічного вогню заслуговую. Праведний суд Божий: і мене кликали, а я не послухав, мене вчили, а я не звертав уваги. 


Говорили мені, що за гріхи чекає мене вічна мука й гірке каяття; але я про це не дбав і тому не вірив. Скільки ж погубив я часу, нещасний, в легковажності та лінощах. І як спокусив мене цей марнотний світ? Адже бачив я тих, хто трудився заради Бога: і тих, хто постили, і тих хто опікувався вдовами та сиротами; але на все це не звертав уваги. Чув читання Божественних книг, але не вважав це вартого своєї уваги та сміявся над тими, хто їх читав.

Горе ж мені, що не слухав тих, хто хотів мене врозумити, і ось тепер гірко, з криком плачу, але не почує мене Бог. Горе мені, бо я сам себе погубив і сам вчинив наругу над собою. Краще б мені було, коли я ще в тілі був, і трудитися, і постити, і плакати, ніж отримати тепер у цім місці страшні муки. Хіба ж допомогли мені багатства та слава світу? Хіба не залишилися вони позаду мене? Сам же я гину, на люті муки засуджений!». 

Із сумом скажемо ми, після святого мужа, що запізніле каяття є безплідним! Прірва велика утвердилася там між праведними і грішними, то одні до інших не можуть перейти, навіть коли б і хотіли. То ж що буде, коли ця країна вічного мороку, вічної смерті раптово відкриється і перед нами, і нас суд Божий застане неготовими? Чи вистачить у нас стільки сліз , щоб оплакати свою сліпоту і оману, через які ми не хотіли, або не вміли користуватися дарованим від Бога часом? 

Щоб уникнути цих гірких і непотрібних сліз, будемо невпинно пам'ятати, що життя наше коротке та раптово може перерватися. Що суд Божий уже при дверях, а після смерті покаяння вже немає. Тому, уже негайно ми маємо збагачувати себе тим, що піде з нами у вічність, тобто добрими справами. Найбільший ворог самому собі той, хто живе так, наче йому й вмирати ніколи не прийдеться. Амінь.

(Слово св. Єфрема про суд і покаяння 11.04 )