Про те, що не можна приховувати свої гріхи на Сповіді

У своєму напутті духівник перед сповіддю, звертаючись до розкаюваного, серед іншого читає й такі слова: «Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами,

а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).

Це значить, що той, хто приховує на свої гріхи на Сповіді, той насправді, подвоює їх. Це дійсно так, бо в такому випадку, людина до прихованого гріха додає інший гріх: бреше перед Богом, Який Сам невидимо стоїть, приймаючи нашу сповідь. Але, на жаль, багато хто з християн цим не перемаються. Одні через даремний сором, інші через гордість, треті через маловір'я, четверті просто з нерозуміння всієї важливості святішого таїнства Покаяння приховують на сповіді свої гріхи, й таким чином виходять від сповіді не тільки не очищеними від гріхів, але ще більш обтяжені ними та засуджуються Богом. Чим спонукати таких людей до виправлення? Чим напоумити, щоб на сповіді в майбутньому вони були цілком відвертими? Спробуємо спонукати та напоумити таких наступним прикладом. 

Один розбійник, розкаявся та побажав усі дні життя свого присвятити служінню Богу. Для цього він подався до Олександрії, в монастир ігумена Іоана, де просив, щоб його прийняли в число братії. Ігумен звелів пустити його, а через сім днів закликав до себе та запитав, чи він дійсно хоче бути ченцем, розпитав про його життя, і той висповідав настоятелю всі свої гріхи. Але ігумен цим не задовольнявся та сказав прибульцеві: Хочу, щоб ти розповів свої гріхи перед усією братією. Колишній розбійник щиро бажав навернутися на правильний шлях до Бога, тому й відповідав так: - Не тільки перед усією братією, але, якщо поблагословиш, то перед усією Олександрією висповідаюся! 


Тоді ігумен зібрав усіх братів, а їх було двісті тридцять ченців, і повелів під час літургії, після закінчення читання Євангелія, привести прибульця наче засудженого, одягненого в лахміття, зв’язаного та з покритою головою. Коли ж він був приведений до церковних дверей, Іоанн гучним голосом вигукнув: - Стій тут! Ти не вартий того, щоб увійти в церкву Божу! Той із тремтіння впав на землю та обливався слізьми. Ігумен продовжував: - Сповідуй гріхи твої перед усіма! Чоловік каючись вголос, почав відкривати свої гріхи, деякі з яких були настільки тяжкі, що й незручно було говорити про них. Після цієї сповіді ігумен повелів постригти його та включити в число братії. 

Коли ж ігумена запитали, для чого він дав таку сповідь розбійникові, він відповідав: - З двох причин. По-перше для того, щоб колишній розбійник соромом, який він відчував при загальній сповіді, був врятований від страшного сорому на суді Божому. Один із наших кращих  ченців бачив, що в той час, коли розбійник сповідав свої гріхи, Ангел Божий витирав висповідані гріхи з грамоти його життя. А по-друге, це було зроблено для того, щоб тих, які приховують на сповіді свої гріхи, цим спонукати до відвертої сповіді, щоб вони знали, що без цього ніхто не отримає прощення гріхів. 

Так ось за яких умов ті, хто бажав навернутися до Бога, сповідували свої гріхи! Чого ж нам соромитися розкрити свої рани гріховні перед одним лише священиком, який є не більше, як свідок нашої сповіді перед Богом? Соромно? А брехати перед Богом, хіба не соромно і не безсовісно ? Страшно? А чи не страшніше буде відкривати гріхи на суді Божому, перед усіма Ангелами та людьми? Боляче для самолюбства? А на всесвітньому позорищі хіба воно більше не буде уражене? Ні, від Бога не сховаєшся! Він знає всі наші гріхи, всі наші гріховні сердечні нахили, найпотаємніші наміри. Що з того, що перед духівником ми покажемо себе чистими та правими? Чи легше нам від того буде? Ні!

«Горе буде нам, коли відповідаючи - каже святий Іоан Златоуст – коли небо й земля, повітря і вода повстануть проти нас для свідчення наших беззаконь. Коли й вони замовчать, то самі помисли наші та справи наші явлені будуть перед очима нашими, засуджуючи нас перед Богом» (Бесід. на Мф.) Тому, поки є ще час, звернімося до Господа з істинним, нелицемірним і відвертим покаянням. « Тому то тепер промовляє Господь: Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло!...» ( Іоіль 2:12-13). Амінь. 

(Слово про розбійника, що каявся сповідаючи перед усіма свої гріхи) 07.05 // 20.05