Один подвижник мав звичай читати келійне правило разом із іншим ченцем. Не раз під час читання його заливали сльози, через що він переривав молитву.
Одного разу брат запитав його: - Скажи мені, що за думка переслідує тебе на правилі, що так гірко плачеш?
Чернець відповідав: - Прости мене, брате! Я завжди під час молитви на правилі бачу перед собою
Небесного Суддю, а себе уявляю винним, тому стою не сміючи навіть уст своїх відкрити. Суддя наче говорить мені: - Навіщо ж грішив? А мені немає чого відповідати на своє виправдання, тому й плачу та перериваю читання. Але прости мене, що цим, напевне, роблю тобі незручність. То ж якщо хочеш, то будемо читати правило по окремо. Брат відповів йому: - Ні, отче. Якщо я не плачу то, принаймні, внутрішньо журюся за свої гріхи. Господь побачив його смирення, то послав і йому дар благодатних сліз (Пролог 29 травня).
Небесного Суддю, а себе уявляю винним, тому стою не сміючи навіть уст своїх відкрити. Суддя наче говорить мені: - Навіщо ж грішив? А мені немає чого відповідати на своє виправдання, тому й плачу та перериваю читання. Але прости мене, що цим, напевне, роблю тобі незручність. То ж якщо хочеш, то будемо читати правило по окремо. Брат відповів йому: - Ні, отче. Якщо я не плачу то, принаймні, внутрішньо журюся за свої гріхи. Господь побачив його смирення, то послав і йому дар благодатних сліз (Пролог 29 травня).
Яке було б щастя, коли б і нам Господь дарував ці благодатні сльози! Ось і святі, як бачите, усвідомлюють себе безмовними на суді та й плачуть. А ми, обтяжені провинами і погрузли в гріхах, направду, повинні плакати день і ніч.
Бо й дійсно, як ми з'явимося на той світ з нашими гріхами? Яку відповідь ми дамо на суді за них перед Своїми десятками тисяч Ангелів і людей? Чим виправдаємося?
На жаль, всяка правда наша, «як руб повержений», тобто, ганчірка нікуди не гідна, перед Богом, і всяка уста замкнені.
Де у нас святість думок і чистота намірів? Де віра та любов християнські?
Де плоди смирення, милосердя і правди? Де подвиги самовідданості? Де благі думки і почуття? Немає їх!
Тож, усвідомлюючи свою багато гріховність, нам залишається тільки плакати й тужити, ридати та журитися про гріхи наші.
Ми, грішники, тільки цими сльозами, цими скорботами й можемо знайти помилування в Бога. Серце скорботне та смиренно Бог не скине (Пс. 50:19) - говорить Давид.
«Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть». (2 Кор. 7:10).
До цих же сліз закликає нас і Сам Бог:
« Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло!». (Йоіль 2:12-13)
Направду, щасливим є той, хто, за прикладом святих, плаче все життя про гріхи свої, хто ніколи не сумної одежі зі своєї душі, яка втратила невинність.
Але буде корисним, якщо хоч і трохи часу проведемо з правдивим розчуленням серця, бо й цей малий час покаянних сліз буде вписано золотими літерами в Книгу Життя. Це ж і послужить нам для полегшення майбутньої долі нашої, у Вічності. Тож не будемо соромитися наших серцевих сліз, не будемо утримувати в душі покаянних зітхань, бо вони є ліками для наших гріховних ран. Амінь.
29.05