Віддавна кажуть, що послух є більшим за піст та молитву. Але, чи дійсно це так?
Два рідні брати прийшли жити в монастир. Один із них був ревний посник, а інший відрізнявся великим послухом. Що б не благословляли йому старці, він все те негайно виконував, не сперечався, та був в цьому дуже щирий. За таку поведінку брат отримав добру славу в обителі.
Це ж викликало заздрість у рідного брата.
Якось він вирішив спокусити його, щоб дізнатися наскільки він досяг успіху в смиренні.
З такими думками він прийшов до ігумена, та й каже: - Отче , відпусти зі мною брата мого, бо потрібно нам обом бути в одному місці. Ігумен відпустив, то ж брати вирушили в дорогу.
Коли вони прийшли до однієї річки, той брат, який постив звернувся до того, який досяг успіху в послусі: - Зайди в річку та перейди її. Той увійшов, і одразу ж був оточений крокодилами. Вони стали всіляко пеститися навколо, й жодної шкоди ченцеві не вчинили.
Після того, як брат вийшов із річки, вони пішли далі.
Незабаром побачили тіло мертвої людини, кинуте при дорозі. Посник сказав братові: - Як шкода, що нам нічим прикрити його! Послушний відповідав: - Давай помолимося Господеві. Якщо буде Його свята воля, то померлий воскресне. Стали вони до молитви, після якої мрець дійсно ожив.
Ця подія справила величезне враження на брата, який постив, і з того часу він став хвалитися усім й казав: - Заради мого святого посту Господь навіть померлих оживляє.
Насправді ж, це було не так.
Ігуменові було відкрито, що мрець ожив не заради постника, а заради його, брата що досяг успіху в послушанні.
Тоді ж він покликав до себе лукавого брата, та й каже йому: - Навіщо спокушаєш брата свого? Не за твій піст воскрес мрець, а за послух твого брата. Тому, надалі, не випробовуй нікого, щоб не погубити праці своєї, якої ти вже досягнув.
Так, улюблені, не раз ми чули, що послух вище за піст та молитву. Але інакше й бути не може. Послух привносить у монастир мир і тишу. А мир і тиша є перша умова до процвітанні монастирів. Подумайте, як би це виглядало, коли б у монастирях кожен захотів жити по своїй волі, й вийшов би з послуху своєму настоятелю? Тоді б сваркам і суперечкам не було б кінця, а ченці жили б у монастирі, як у пеклі.
Адже гарний тільки той будинок, де господар один. А коли господарів багато, то там ніколи немає ні порядку. Особливо це вірно й щодо монастирів.
Монах завжди повинен бути зосереджений, завжди повинен мати розум і серце спрямовані до Бога, повинен бути прагнути до молитви. А яка тут може бути зосередженість, яке розважання, яка молитва, коли навколо тебе самовілля і розгнузданість? За таких умов не може бути хорошого, лише пітьма буде йти за пітьмою, а нечистота за нечистотою. Пам’ятаємо про це, й тримайтеся послуху своєму духовному наставнику, як надійного якоря для спасіння себе та інших. Амінь .
(Слово з Патерика, що послух більший за піст та пустельне життя). 02.05 // 15.05