Здається, немає нічого важчого, як зберігати доброту та великодушність у той час, коли переносимо образу, а тим більше - несправедливу. Серце так і розривається на частини: невже, говоримо ми, Бог не бачить, що ми даремно терпимо? Невже Господь не покарає нашого ворога? Чому ж сьогодні він торжествує, а я мучуся? Де правда на світі? -
І цим звичайно, до однієї скорботи, що так гнітить нас, приєднуємо іншу: бо гнів терзає серце, злоба до ворога забирає всякий спокій, а муки стають нестерпні. Але що ж робити? Як вчинити інакше?
Диявол, що ненавидить всяке добро, вклав колись в серце злого князя Іоана Васильовича ненависть проти рідного брата - Андрія Углицького та синів його Іоана й Димитрія. Він велів їх закувавши відправити в Переславль, потім на Біле озеро, а потім у Вологду, де вони пробули в темниці та ланцюгах багато років.
Один з цих гнаних, благовірний князь Іоан, озброївшись мужністю, не тільки сам без нарікання зносив незаслужене тяжке покарання, але мав настільки сили, що вмовляв ще й брата свого Димитрія і говорив йому: - Не журися, брате, через темницю та пута ці. Це Сам Бог, бажаючи подати корисне душам нашим, вклав у серце дядькові нашому так вчинити з нами. Воля Божа була влаштувати це для того, щоб ми до світла суєтному не пристрастилися. Помолимося ж Господу, щоб Він милість Свою нам послав і дав нам сили з радістю витерпіти нашу скорботу в ім'я Його і визволив нас нею від вічних мук.
Чим же все скінчилося ? Тим, що цей дивний муж Іоан, який провів у кайданах тридцять два роки, своєю розсудливістю й терпінням здобував собі розчулення і сльози, а потім, уже перед смертю, прийнявши чернецтво, в темниці радів і веселився, а коли помер, то Господь прославив його серед святих. Від тіла його, як сказано в житії, на все місто було чути дивні пахощі, а мощі подавали сцілення усім, хто до них приходив.
Ось, як потрібно поступати, коли терпимо марні образи і скорботи. Потрібно уявляти собі, що ніщо не може бути без попущення Божого. Потрібно змиритися та все пробачити своєму ворогові. Доручити все Богу, покрити все своїм терпінням і любов'ю.Цього досяг благовірний Іоан, коли розчулення сердечне отримав у в'язниці, в кайданах будучи радів і веселився. А кожен із нас велику користь здобуде, якщо буде поступати подібно йому.
Що отримує той, хто перемагає любов'ю образи та ворожнечу? Він набуває велич духу, твердість волі, справжнє благородство серця, панування над своїми схильностями та бажаннями, сталість і легкість в подоланні спокус, вищу ступінь любові до ближніх (Рим. 5:3-5; Мф. 5: 44-48 ). У такої людини всяка образа минає зі сльозами, як сонячна спека з появою дощу. Така людина стає здатною і в вогняній печі славити Бога, і в темницях і ранах радіти й веселитися. Нарешті, вона отримує ті дві перемоги, які сміливо можна назвати перемогами з перемог: одну над самим собою, а іншу над своїм ворогом. Амінь.
(Преставлення благовірного князя Іоана, в чернецтві Ігнатія, Вологодського чудотворця) 19.05 //