Про правдиве богобачення

У житії преподобного отця нашого Пахомія Великого, серед іншого згадується, що він досяг такої досконалості, що своєю безпристрасністю досягнув навіть богобачення. Також і святий первомученик і архідиякон Стефан, перед своєю страдницькою кончиною, дивлячись на небо побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога ( Діян. 7:55).
Але хіба можливо це - бачити Бога? Преподобний Сисой Великий, коли відчув наближення кінця, лежачи на смертному ложі, в оточенні ченців, із просвітленим лицем сказав: - Прийшов авва Антоній! Трохи помовчавши вигукнув: - Бачу як з’являється лик пророків! У цей час лице його засяяло ще більше, та було видно як він став з кимось невидимим розмовляти .

- З ким розмовляєш, отче, святий?-  запитали монахи. 
- Господні Ангели прийшли взяти мене, але я благаю їх, щоб хоч на малий час залишили мене тут покаятися – відповідав старенць. 
- Ти зовсім не потребуєш покаяння, заперечили йому ченці. 
- Ні, браття, сказав преподобний, не знаю я чи хоч початок поклав своєму спасінню.  

Здивувалися ченці таким смиренням праведника, а між тим у цей час обличчя його просяяло як сонце. 

- Дивіться, нарешті вигукнув він,  ось прийшов Сам Господь! 

Усі жахнулися, а старець після цього помер. А далі з’явилося світло, наче  блиснула блискавка, і келія святого наповнилася пахощів. (Прол. 6 липня 6).

Одного разу преподобний Серафим, будучи ще ієродияконом, служив з Божественну літургію у Великий Четвер. Після малого входу та паремій, Серафим виголосив у Царських воротах:  «Господи, спаси благочестивих і помилуй нас» 


Але як тільки він повернувся до народу, показуючи на нього орачем, і проспівав: «І на віки віків!», як його осяяв промінь яскравіший за сонячне світло. Поглянувши на це сяйво, побачив він Господа Ісуса Христа в образі Сина Людського, у славі невимовним світлом сяючого, оточеного небесними силами: ангелами, архангелами, херувимами та серафимами, наче роєм бджолиним, що від західних церковних воріт перебували на повітрі.

Як бачимо з цих прикладів, богобачення можливо праведникам. Окрім цього, це підтверджує Сам Господь, який каже: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об'явлюсь йому Сам. » (Ін.14: 21) .

Чи повинні ми прагнути такого богобачення? Так, звичайно, повинні. Але це богобачення повинно бути не чуттєве, фізичне, але духовне. Саме про такі стосунки з Богом писав Псалмопівець Давид: «Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!». (Пс. 15: 8). 

Тож, панятаючи про всюди присутність Божу, наблизимося до Господа вірою, зміцнимося надією, обіймімо Його любов'ю, то й буде наше богобачення і радісне, і спасительне для нас. Амінь.

(Пам'ять преподобного отця нашого Пахомія Великого. Прол. 15 травня ) 15.05//28.05