Чому ж, браття, під час скорбот ми, зазвичай, впадаємо у відчай, віддаємося зневірі, опускаємо руки? Від того, що не розуміємо, що скорботи служать нашому спасінню та блаженству, якщо переносяться з надією на Бога, відданістю Йому, зі смиренням. Подивіться на приклад святих Божих. Оскільки вони добре знали, що скорботи необхідні й корисні для спасіння душі,
то не тільки тоді, коли були в скорботах зневірялися, а й коли не було їх довго, можна сказати , самі напрошувалися на них, шукали, просили собі їх у Бога.
то не тільки тоді, коли були в скорботах зневірялися, а й коли не було їх довго, можна сказати , самі напрошувалися на них, шукали, просили собі їх у Бога.
Один із Олександрійських ченців увійшов до церкви помолитися. Тут він побачив якусь жінку, у скромному, але поважну, поруч з якою раб. Вона, упавши перед іконою Спасителя вигукувала: «Залишив Ти мене Госпосподи! Помилуй мене Милостивий!". Почувши такі крики, і бачив її в сльозах монах подумав: "Видно, вона залишилася вдовою, а хто-небудь ображає її". Зачекавши поки вона скінчила молитву інок покликавши до себе її раба та сказав йому: "Передай своїй пані, що мені потрібно переговорити з нею". Раб передав, вона підійшла до ченця, а той запитав: "хто ж це тебе так ображає, що ти так гірко скаржишся Богу? ".
Жінка зі сльозами відповідала: "Я живу в миру , а ніхто мене за стільки років нічим не образив. І от про це я й плачу, що за моє недбальство Бог залишив мене, і три роки ніякою скорботою мене не відвідав. В цей час ні сама я не хворіла, ні син мій, навіть з домашньої птиці - жодна у мене не пропала. І ось, розмірковуючи про це , я й думаю, що Бог розгнівався на мене, то ж і благаю Його щоб Він хоч чим-небудь відвідав мене ". Здивувався інок настільки боголюбивій і міцній душі жінки, і відійшов від неї, славлячи Бога за почуте.
Ось як дивилися на скорботи святі угодники! Вони бачили в них навіть милість Господню. Та воно й зрозуміло. Скорботи навчають шукати розради в Бозі. Коли болісна скорбота томить душу, у скорботного мимоволі згинаються коліна, і він у слізній молитві падає перед Господом. Скорботи зміцнюють наш дух. У щасті душа слабшає, а в нещасті вона привчається до терпіння і морально міцніє. Зі школи скорботи людина виходить наче золото з горнила. Її душа вільно розкривається для сприйняття всього доброго та прекрасного. Отже, нехай буде свята воля Господня! Дає Він нам щастя - благословимо Його! Відвідає скорботами – ще більше благословимо! Так буде ім'я Його благословенне віднині і на віки. Амінь.