Про причини наших духовних лінощів

Якось один пустельник розмовляв із братом на душеспасительні теми. Під час цієї бесіди слухач так сильно задрімав, що й очей не міг підняти. Але коли пустельник перемінив тему й став пустословити, дрімаючий брат негайно прокинувся, зрадів, та й став слухати марнослів'я з усією увагою (Прол.25 квіт.).

Цю коротку історію ми привели в приклад тому, що вона ні до кого так близько не підходить, як до нинішніх християн. І не лише до деяких, але й до багатьох. Дійсно, давайте по подивимося на себе без упередження. Ось настає свято Господнє. Церковний дзвін уже кличе до храму, совість теж велить йти туди, але як важко буває, наприклад, піднятися до заутрені! Всі немочі тут ураз і піднімаються: і смуток, і якесь гнітюче невдоволення всім. А скажи, що в цей час нас запрошують на якийсь бенкет, то ми всі хвилини перерахуємо, як би тільки скоріше потрапити на нього. Лежить на столі Біблія, а поряд із нею порожня, наповнена непридатними байками книжка. Рідко трапляється, що сучасні люди віддадуть перевагу саме Біблії. 

Коли кажеш їм про Бога, про душу, про вічне спасіння, вони дрімають, нудьгують, терпляче чекають закінчення розмови. А коли став би тут який-небудь жартівник і почав розповідати небилиці, очевидно, всі б стрепенулися, зраділи, виявили б йому найбільшу увагу та потім ще й осипали б його похвалами. Але це тільки крапля в морі зі всіх можливих випадків, де ми показуємо своє нехтування до Божественного, але захоплення мирським і гріховним. Такий список, здається, і не перелічити. Що ж це означає? Чому ж так стається? 

Неприхильність наша до духовних вправ пояснюється тим, що ми не звикли до них. Душа наша так створена, що має таку ж потребу в щоденному оновленні сил молитвою та Богоміркуванням, як і має наше тіло в підкріпленні їжею. А між тим, чи багато з нас знаходять час на духовні роздуми чи читання? Увесь день поглинають справи життя, і навіть маючи вільний час, ми зайняті турботами про житейське. Якщо ж ми й можемо подумати про Бога, про душу, про майбутнє життя, то майже завжди це буде на самому останньому місці, серед наших турбот. А при такому стані речей, при засміченому житейськими турботами розумі й серці, чи можна зробитися чуйним до того, про що найменше думаєш? 


У засмічене русло вода не потече, але обходить його стороною. Так само й насіння, що впало при дорозі, на каменя чи серед тернини, не дасть плоду. І вже тим більше, духовні речі, як чужі нам, мало знаходить відгук та співчуття в нашому серці. Через це й нам здається сухим і нудним, особливо якщо з життєвими клопотами з'єднується ще й наша любов до земних задоволень. Днем мирські клопоти, увечері ж треба відпочити на порожніх видовищах. 

Подивіться на людей, що цього не розуміють. У будні вони працюють, їм не до духовних розважань та молитви. А в свято знову нема коли, бо потрібно прогуляти те, що  такою важкою працею зароблено за тиждень. То, хіба можуть вони бути уважними до Божественного, коли «приземлили» свій розум, спотворили волю, а серце уподібнили до серця безсловесних тварин? На жаль, говорить Господь, не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть. (Лук. 6: 44 ) . 

Отже, щоб не нудьгувати всім Божественним, треба полюбити Божественне. А щоб полюбити його, необхідно заздалегідь привчати себе до молитви й розважання. Варто частіше підносити серце своє туди, куди всім нам вказаний шлях по смерті, де наш Господь, що відродив нас своєю чесною кров'ю, і де наша справжня вітчизна. Разом з цим, не будемо придушувати себе життєвими клопотами. Не будемо постійно шукати, хоча й безневинних задоволень, бо все це лише примари, а не дійсне благо. Амінь .

 ( Слово з Патерика ) 25.04 / 08.05