(Там само, л.37).
Але якщо у кожного з нас є Ангел-Охоронець, чому ж св. Церква кожного дня на службах просить його для нас? Священик під час ектенії виголошує «Ангела мирна, вірного наставника, хранителя душ і тілес наших у Господа просимо». І на вечірньому молитовному правилі ми також благаємо Господа про Ангела-охоронця: «Ангела Твого охоронителя пошли мені, щоб він покривав і охороняв мене від всякого зла…» (Молитва 5 «Господи Боже наш, все, у чому я згрішив…»)
Якщо Ангел-Охоронець даний нам один раз, на все життя, то навіщо ж ще багато разів просити про нього? А тому, що коли ми перебуваємо в закам'янілості й нерозкаяності, піддаємося пристрастям і порокам, повторюємо одні й ті ж самі гріхи та не каємося в них, тоді наш Ангел хоч і не залишає нас зовсім, але, керуючись несумісністю свого чистого єства з гріхом, віддаляється від нас так, що ми позбавляємося його ангельського покрову.
Як ми чули, святий Анастасій говорить: «Кожному віруючому, якому був від Бога даний Ангел». Але додає до цього «Якщо хтось злими вчинками не прожене його. Бо як бо як бджіл та голубів проганяє дим та сморід, так і охоронця нашого життя – святого Ангела, злі наші гріхи віддаляють від нас. Серед таких гріхів: пияцтво, розпуста, гнів». ( Прол. квіт. 20 ).
Те саме говорив і Ангел Божий великому старцю Пахомію: «Хто через своє нечисте життя зробився мертвим для Бога й чеснот, той смердить в тисячу разів гірше мертвого тіла, так, що ми ніяким чином ні стояти, ні пройти близько не можемо».
Про те ж колись було сказано й преподобному Нифонту. «Що ти тут стоїш і плачеш? - запитав він одного разу юнака, який стояв при воротах якогось будинку й плакав. «Я , відповідав юнак, Ангел, посланий Господом на збереження людини, яка перебуває вже кілька днів у цьому мерзенному будинку, а стою я тут тому, що не можу наблизитися до грішника. Плачу від того, що втрачаю надію привести його на шлях покаяння».
Так ось чому Православна Церква щодня благає Господа, щоб Він посилав нам Ангела – Охоронця. Тільки тому, що ми часто своїми гріхами і нерозкаяності віддаляємо його від себе, і не тільки віддаляємо, але й завдаємо ще йому скорботу й печаль.
«Коли ж людина вірна Богу, - вчить той же Анастасій, - та живе по правді, то й Ангел Божий втішається ним. Коли ж перестане творити Істину, але буде брехати та красти,гніватися, упиватися та заздрити, церкву оминатиме, доноситиме на ближнього, буде скупий, тоді вже Ангел Божий буде сумувати за ним. Цьому біси радіють, наводячи на ту людину ще більше зло..».
Саме у той час відкривається найпростіший доступ до людини ангела пітьми, бо при кому немає Ангела – Охоронця, до того одразу ж приступає ворог- губитель. А там де цей ворог, там пітьма йде за пітьмою, нечистота за нечистотою, нерозкаяність за нерозкаяністю, поки сама смерть не покладе кінця гріхам людини».
Чуючи таку страшну правду, будемо боятися гріха, як згубної прокази! І коли якщо усвідомлюємо, що не раз своїми провинами віддаляли від себе Небесного наставника та керівника, то поспішімо істинним каяттям і виправленням життя знову наблизити його до себе.
Також будемо просити його, щоб він частіше вражав в нас внутрішнього змія, і давав нам допомогу на здійснення благих справ: силу на викорінення поганих звичок, і особливо, щоб не залишив нас своїм захистом у страшний час смерті.
«Лукавому, за словом Анастасія, не дамо місця в собі, але зі страхом Божим відженемо його. Натомість, Ангелу-Охоронцю відкриємо своє серце, щоб прийняти його, щоб той на істину нас наставив, визволив від диявольських спокус та лукавства. Амінь.
(Слово святого Анастасія ігумена // Прол. Квіт . 20 / 3 травня )